З лобов`ю до малої батьківщини

Фото Олега Сироватка

Ризикую викликати шквал критики з боку незгодних зі мною, але підтримаю думку киянина Ярослава Яговенка, яку той нещодавно висловив в коментарі на Фейсбуці під одним із фото у групі "Носівка Nosivka Носовка". Хлопець досить відверто написав про те, що Носівці особливо немає чим пишатися.

Так, дійсно, в моїй рідній Носівці, звідки я виїхав у 1990 році, але де й досі проживають мої рідні і яку я час від часу відвідую і надзвичайно люблю, немає нічого гідного уваги для гостя міста. Повторюю: нічого! Чудову природу до уваги я не беру. На щастя, ліс ще не весь вирубали, екологія покращилася (завдячуючи підприємствам, що зупинилися), річка слава Богу не пересохла... 

Давньої архітектури у місті майже не збереглося, а те що і є - у жалюгідному стані. Достатньо подивитися на реконструйований Свято-Троїцький храм 18 ст., щоб ужахнутися. Новоділи – ганок і дзвіниця - на стільки спотворили історичну споруду, що без болю й говорити про це не можна… Про сучасну архітектуру Носівки краще взагалі мовчати. Загальне враження – несмак і хаотичність.

Колись у місті був краєзнавчий музей, де зберігалися цікаві експонати і куди носівчани (у тому числі й мої родичі) приносили немало цінних речей з історії Носівки. Для чого було його знищувати і куди поділося все, що там зберігалося, я не знаю, але то вже давня історія… 

Око приїжджого могли б привабити оригінальні пам’ятники. Але їх в Носівці небагато і вони слугують, в основному, для задоволення ритуальних потреб містян і аж ніяк не для популяризації місцевої історичної та культурної спадщини.  Аби існувало місце, куди до якоїсь чергової дати в календарі можна було б прийти і покласти квіти. Саме для цього порівняно недавно в райцентрі були споруджені пам`ятники чорнобильцям та афганцям. Саме з цією метою, я переконаний, невдовзі постане і пам’ятник АТОвцям або Захисникам України. 

Зрозумійте мене правильно, немає нічого поганого у увіковіченні наших героїв. Питання в іншому. Як виглядають, або як будуть виглядати ці рукотвори? Які емоції вони у вас викликають? Чи хотілося б вам, щоб фото цієї споруди зберігалося у вашому сімейному фотоальбомі? Невже крім страждань в історії Носівки не було нічого світлого і прекрасного, на честь чого у місті можна було б встановити скульптуру чи меморіальну дошку? Де, скажімо, пам’ятник нашому легендарному Адаму Світольдичу Кисілю – герою Війни за незалежність України під проводом Хмельницького, сенатору Речі Посполитої? Або пам’ятник Наталці Розумисі – матері останнього українського гетьмана, чий маєток знаходився на носівських землях? Або чому б не поставити на центральній площі Носівки скульптурну композицію нашій місцевій прославленій страві «гартаначці» і щороку влаштовувати навколо неї народні гуляння чи фестиваль? Переконаний, історія Носівки багата на події, людей і легенди, які не лише варті щоб їх не забувати, а й належним чином вшановували.

Чим ще могла б привабити до себе моя рідна Носівка? Інколи чую такі слова: а люди? Вони ж у Носівці якісь по-особливому прекрасні, розумні, працьовиті і т.д. Скажу вам відверто. До цього хитрого трюку про особливих людей найчастіше вдаються тоді, коли вже немає чим пишатися. То ж занадто не задирайте носа, якщо раптом прочитаєте в районній газеті чи почуєте з високої трибуни слова котрогось із чиновників чи заїжджого столичного гостя, який почне розповідати вам про красу і велич носівчан. Знайте, йому просто нічого вам сказати. То ж і намагається  потішити наше з вами самолюбство. Але ж якщо ми такі розумні і трудолюбиві, тоді чому у нас таке непривабливе місто?