2011-07-21

Хто допоможе? Хто підкаже?


Після багаторічної летаргії, що почалася унаслідок знаменитого залпу революційної «Аврори», наше суспільство починає потихеньку прокидатися, роблячи переоцінку усього того, що з ним сталося за час радянської дійсності. Йому складно відмовитися від райдужних снів, в яких, здавалося, було все: і «рівні можливості», і «передбачуване майбутнє», і «безтурботне дитинство» і, звичайно ж, «гідна старість». Непросто змиритися і з тією реальністю, яка вже не плекає тебе, а, навпаки, змушує думати і сподіватися тільки на власні сили і розум. Хтось пробуджується швидше, знаходячи своє місце під сонцем, хтось, навпаки, в стані сомнамбулізму продовжує шукати правду життя, знаходячи її, однак не в самому собі, а в комусь іншому, хто завадив спати далі. Так воно легше звалити причини усіх своїх бід на «того хлопця» і бачити смітинку в чужому оці, в своєму ж - колоди не помічаючи. «Хто допоможе? Хто підкаже ?..», - запитував герой фільму «Закоханий за власним бажанням» слюсар Браґін. Мимоволі тягнешся до телевізора або газети, сподіваючись знайти усі відповіді там - у журналістів, забуваючи при цьому, що вони такі ж люди, як і усі - зі своїми головними болями, радощами і людськими слабкостями....

Днями зустрівся мені давній знайомий. Після церемоніальних «привіт», «як справи?», «що нового?» приятель раптом вдався до туманних міркувань про сучасне життя – справді,  як у відомому вірші російського поета Нєкрасова «Кому на Русі жити добре».  Дісталося всім: і політикам, які всі як один продажні, і бізнесменам з їх неприборканою тягою до наживи .... Але головні претензії у мого приятеля були звернені на адресу журналістів. Виявляється, це вони винні у всіх бідах. Це вони своїми публікаціями в перебудовчі часи зруйнували ілюзію стабільного життя. Це «жалюгідні журналюги» з так званими викривальними матеріалами винні у тому, що довіри до влади у людей сьогодні немає ніякої, що у державі розгул демократії і словоблуддя, що корупція проникла в усі сфери суспільного життя....

Я намагаюся уникати такого штибу розмов, вважаючи їх даремно витраченим часом. Чи є сенс сперечатися з людиною, яка бачить проблему, скажімо, не у своїй зовнішності, а у дзеркалі, яке нібито-то її спотворює? Не сперечався я з приятелем і цього разу. Лише щиро побажав вирішити усі його проблеми і нарешті віднайти у своєму  житті сенс існування. Ми попрощалися, і кожен пішов у своїх справах. Проте, весь день мене продовжувало турбувати мерзенне відчуття невпевненості. Не вже й справді журналісти винні у тому, що відбувалося і продовжує відбуватися у нашій країні кілька останніх десятиліть? Може й не потрібно було говорити людям усю правду? Навіщо позбавляти їх ілюзій, навіщо змушувати думати? Чи не простіше продовжувати розкладати все по полицях, вкладати в голови людей готові думки, розжовувати для них всю інформаційну кашу - беріть і їжте, думати не обов'язково. Так простіше, так звичніше. Але чи варто тоді жити?

Слюсар Браґін знайшов відповіді на свої питання. Він підказав і допоміг собі сам. Він перестав шукати причини своїх бід в інших, а розібравшись у собі, зрештою, поборов свою слабкість, знайшов душевну рівновагу і відшукав любов...

Follow by Email

Чернігів стародавній Веб-камери. Чернігів