Рішення Міжнародного суду ООН щодо острова Зміїний в найближчий час може стати прецедентом у вирішенні схожих суперечок України з іншими її сусідами

Очевидно, що рішення Міжнародного суду ООН в Гаазі за позовом Румунії до України щодо делімітації морського кордону між цими державами у Чорному морі ще довго викликатиме гострі суперечки в українському суспільстві. Згідно із рішенням суду, Україна не має права на розширення виняткової економічної зони в районі острова Зміїний. Разом з тим суд підтвердив виняткове право України на острів Зміїний. Уперше територією сучасної України острів Зміїний став в 1939 році, відповідно до таємного протоколу Молотова-Ріббентропа між Радянським Союзом і Німеччиною. В 1961 році Румунія й Радянський Союз підписали двосторонню угоду, по якому Зміїний визнавався радянською територією. А в 1975 році румунська сторона підписала Гельсінські угоди, чим документально засвідчила, що не має територіальних претензій до інших країн.Як відомо, суперечка між двома державами розгорілася з новою силою в 2001 році коли у 40 км від острова було виявлено значні запаси нафти і газу. Після визнання судом ООН Зміїного островом Україні відійшли за узгодженням сторін 12 миль (близько 20 кілометрів) прилягаючих до нього територіальних вод. Таким чином, саме ця територія є економічною зоною України. Якби була задоволена вимога Румунії про визнання Зміїного скелею, то Україна не мала б права вести в радіусі 12 миль економічної зони розвідку запасів шельфу.

Рішення Міжнародного суду ООН щодо острова Зміїний, якби його не оцінювали політики, може в найближчий час стати прецедентом у вирішенні схожих суперечок України з іншими її сусідами. Так, наприклад, вже у середу – наступного дня після оголошення вердикту суду – заступник міністра закордонних справ України Олександр Купчишин на пресс-конференції заявив, що “у МЗС України не виключають звернення до міжнародного суду ООН для вирішення спірних питань у розмежуванні з Росією Азовського моря й Керченської протоки”. На тлі міждержавного конфлікуту навколо українського острова Тузла, в грудні 2003 року між Росією та Україною було підписано Договір про співробітництво у використанні Азовського моря й Керченської протоки. Однак, питання спільного використання цих акваторій дотепер так і не врегульовано. Україна наполягає на проведенні лінії кордону на основі адміністративного кордону між колишніми РСФСР й УРСР. Російська ж сторона вважає, що, відповідно до законодавства колишнього СРСР, внутрішні води між республіками Радянського Союзу не розмежовувалися.

Невирішені питання делімітації державного кордону залишаються в України також з північним сусідом – Білоруссю. Білоруська сторона не висуває до України якихось територіальних претензій, проте намагається ув’язати вирішення цього питання з виплатою існуючого в української сторони перед Білоруссю зовнішнього боргу. Відсутність територіальних спорів з сусідами є однією з ключових умов Європейського Союзу та НАТО для вступу до цих організацій. Тому, очевидно, Україна і надалі намагатиметься щонайшвидше провести делімітацію свого державного кордону. І насамперед з Російською Федерацією, яка відверто не зацікавлена в інтеграції України до ЄС та НАТО і саме тому намагається усілякими способами затягти вирішення цього питання. Фото http://www.kozatstvo.org.ua/pictures5_u.php