Хто вони сучасні герої?


У переддень святкування 22 річниці Дня незалежності України наштовхнувся в інтернеті на сайт, присвячений героям мого дитинства, героям дітей і підлітків 80-х років минулого сторіччя. Цікаво, що ідеологічна машина того часу дуже вже ретельно відбирала тих, на кого підростаюче покоління мало б рівнятися у своїх вчинках. - Павлик Морозов, борець із батьками-куркулями, Микола Островський, письменник, оспівувач романтики Громадянської війни, Паша Ангеліна, одна з перших в СРСР жінок-трактористок, Олег Кошовий, герой-молодогвардієць, Валя Котик, юний партизан-розвідник та ще багато-багато інших, чиї прізвища та портрети в радянську добу можна було зустріти чи не на кожному кроці. На їх честь називали кораблі та колгоспи, їхні імена носили піонерські загони і вулиці населених пунктів. Аби дати гідний приклад наступним поколінням державна ідеологічна машина працювала невтомно. Поштові марки та значки, книги і кінофільми прославляли звитягу і подвиги юнаків та дівчат, які не шкодували ані свого здоров’я, ані самого життя, тільки їхня радянська держава була величною і могутньою.

Часи міняються, а з ними - й цінності й герої. Нерідко історичні персоналії, якими ми так пишалися ще вчора, сьогодні вже виглядають щонайменше комічно, а то й - відверто огидно. Але є й такі достойники, чиїми подвигами варто захоплюватися не зважаючи ані на часи, ані на звичаї, - Іван Кожедуб, льотчик-ас, Павло Попович, перший космонавт-українець, Микола Амосов, легендарний лікар-кардіолог, Олексій Берест, офіцер-фронтовик, один із тих, хто першим підняв червоний прапор на даху Рейхстагу, а вже в повоєнний час врятував дитину, а сам загинув! Сотні, а може й тисячі імен, які гідні того, аби їх продовжували пам’ятати, пишалися і вшановували, незважаючи на те, що родом вони, як то кажуть, з СРСР.
Проте, це лише одна сторона медалі. Наша вітчизняна героїка ніколи не стане повноцінною, доки лишатимуться в забутті імена людей, які наближали нашу незалежність, змагаючись за нею або зі зброєю в руках, або сповідуючи ідеологію ненасильницького спротиву. Хто вони, ці герої? Не кожен пересічний українець зуміє назвати хоча б два-три прізвища епохи визвольних змагань.


Раз на рік ми згадуємо подвиг юнкерів та гімназистів, які ціною власного життя в 1918 році під Крутами намагалися зупинити червоноармійців, що наступали на Київ, столицю суверенної Української Народної Республіки. Найчастіше ми згадуємо їх як безликих героїв. Хоча імена багатьох із них відомі - це Микола Ганкевич, Григорій Пипський, Іван Сорокевич, Микола Корпан тощо. Відомі також і десятки прізвищ уродженців Чернігівщини, що воювали за Україну як у лавах бійців Української Народної Республіки, так і в підпіллі Української Повстанської Армії. Полковник Армії УНР носівчанин Юрій Годило-Годлевський, уродженець Городні начальник зв’язку Дієвої армії УНР, а в роки ІІ світової війни - активний учасник УПА Іван Ремболович, один із керівників підпілля ОУН у Борзнянському районі Анатолій Скляр…

Чи варті ці люди, щоб на їх життєвому досвіді виховували сучасну молодь? І якщо вони не герої, то хто ж тоді герої? За 22 роки існування нашої молодої держави однозначної відповіді на це питання її громадяни так і не отримали... І доки політичні ігрища з історією продовжуються, в незалежній Українській державі вже підростає чергове покоління громадян, яке навіть жодної уяви не має з кого ж їм брати приклад?

Коментарі

Анонім каже…
КРУТИ

Ось це місце, ось поле.
Із землі стогін чути.
Десь тут юність вмирала
У степу, там, де Крути.
 
Взявши в руки дитячі
Трьохлінійки й багнети,
Щоб свободу відстоять,
Впали в смертні тенета.
 
Такі юні і щирі,
Молоді і здорові
Полетіли у вирій
Від руки Муравйова.
 
Тридцять душ, як ті птахи,
Склавши лебедем крила,
Впали разом на плаху.
 
Вічно пам’ятні Крути!
Що ж ви тут наробили,
По чиїй забаганці
Ці життя загубили?
 
Все життя, скільки знаю.
Я розплутую пута:
Що ж тут в полі створилось,
Що створилося в Крутах?
                                                    
Хто поставив печатку
В документі про Крути,
Де ховається правда?
Завжди хочу почути.
 
Та я знаю, напевно,
Що було те  не даром,
То історії кроки
Формувались в пожарах.
 
Полихали знамена:
Білі,  чорні і сині,
Рвались коні від хрипу
В закривавленій піні.
 
І та кров, що зросилась
У степу, там, де Крути,
В історичнім розломі
Теж не буде забута.
 
Це ж, як серце у Данко,
Що світило в дорозі
Цей кривавий «дарунок»  
Ми забути не в змозі.
Віктор Бойко