Просто думки вголос

Уявимо, що чекав ти на прем`єру нового фільму зі своїм улюбленим актором в головній ролі. Раніше від цього кумира млів, а до кожної його нової ролі готувався, мов на побачення з коханою збирався. І от настала ця хвилююча мить. Ти зручно вмощуєшся на дивані перед екраном телевізора, вмикаєш кіно. Аж тут з перших хвилин перегляду на тебе така муть і аматорщина вивертаються, що далі дивитися вже сил бракує. - Ну добре, - думаєш ти, - ще кілька хвилин перегляду, і сюжет у кіно вирівняється, а гра твого кумира налагодиться. І от сидиш ти перед "голубим екраном", терпиш, страждаєш, але не здаєшся. Бо не може ж твій улюбленець так відверто лажати? Минає ще якийсь час, та кіно не покращується... Що робить в цій ситуації більшість нормальних людей? Та просто - бере пульт і це знущання над собою припиняє...

А що робити, коли твій улюблений актор раптово у велику політику пішов, президентом став, але, в супереч очікуванням (адже у кіно його роль президента була просто геніальною), став відверту халтуру гнати? Його ж не вимкнеш простим натисканням кнопки на пульту від телевізора? Отже, доведеться ту «сантабарбару» цілих п`ять років терпіти?