Світ через радіо я пізнавав за допомого магнітоли "Вэф-260" (Vef-Sigma)

Коли на Чорнобильській атомній станції "рвонуло", мені було 13 років. Це вже той підлітковий вік, коли ти не просто сприймаєш навколишній світ, але й активно аналізуєш його, складаєш про нього своє персональне уявлення.

Якось у вечері батько покликав нас із сестрою і мамою до радіоприймача, з якого скрізь свист, шипіння і гул та інші звукові перешкоди лунали новини котроїсь із заборонених в СРСР західних радіостанцій. Так вперше ми дізналися про аварію на Чорнобильській АЕС. 

З того часу я не уявляв свою юність без радіо та «ворожих» голосів. Завдяки радіо я вперше почув про Григоренка, Чорновола, Лук’янека, братів Горинів та інших українських героїв. Саме радіо відкрило мені Хвильового, Багряного чи Войновича. Біллі Джела, Лесю Волянську, Віктора Морозова та інших музикантів так само вперше мені подарувало радіо.

Світ через радіо я пізнавав за допомого магнітоли "Вэф-260" (Vef-Sigma). Цей пристрій з 1978 року і до розпаду СРСР випускався Ризьким ордена Леніна і ордена Жовтневої революції виробничим об'єднанням «ВЕФ» імені В.І. Леніна (латиш. VEF, Valsts Elektrotehniskā Fabrika). Магнітола призначалася для прийому радіостанцій в діапазонах ДВ, СВ, п'яти піддіапазонах КВ, УКХ-ЧМ і для запису і відтворення фонограм, записаних на магнітну стрічку. Стрічкопротяжним механізм магнітоли був вироблений в Угорській Народній Республіці. Живлення здійснюється від 6 елементів а-373 і від мережі. Важив цей агрегат майже 4,5 кг. 

Моїй родині «вефка», як ми її ласкаво тоді всі називали, вірою і правдою прослужила десь до початку 90-х років минулого століття. Нині її залишки десь спочивають на горищі в батьківській хаті. Тато кажуть, нехай валяється, їсти ж не просить, а викинути жалко. Це ж наша пам’ять як-не-як…