Без мами 40 днів...

Сорок днів тому маму поховали у вишиванці. Так вона заповіла, коли зрозуміла що йде... Здавалося, що вона готується до власних поховань мов до найважливішого в своєму житті концерту. Але це не так, бо до останнього мама вірила, що житиме і співатиме в своїй "віддушині" - Носівському аматорському ансамблі української народної пісні "Горлиця". 

Приблизно за рік до смерті на свій день народження мама обирала вишиванку. Робила це через месенджер мобільного телефону. Ми з дружиною надсилали їй з Чернігова знімки вишитих сорочок, а вона їх ретельно розглядала. 

- Ця - занадто розцяцькована,- розмірковувала мама. - У ній на люди не вийдеш, хіба що на сцену. А в цієї вишиванці якийсь орнамент дивний. Не наш одним словом, - бідкалась мама, втрачаючи надію знайти щось "своє"... 

Перебравши з десятка-півтора пропозицій вона зупинилася на сорочці з традиційним червоно-чорним орнаментом... 

Коли на цвинтарі прощались з мамою, мене нестерпно душили сльози і бажання зааплодувати їй, як це роблять, коли ховають артистів. Стримався, не зааплодував, подумав, що земляки не зрозуміють. Лиш подумки влаштував овацію, подякувавши мамі за подароване мені життя, чудову родину в якій я зростав, підтримку в скрутну годину, за віддану і чесну працю медичною сестрою в лікарні, якій вона подарувала півстоліття свого життя. А ще - подякував за любов до України і української пісні, яку вперше почув від мами ще в колисці, і в останнє - в жовтні минулого року, коли після складної операції мама прийшла до тями. 

Я вірю, що там - за світами у Вирії, куди відлетіла її душа, продовжує звучати її щемлива пісня. Мама молода і усміхнена з неба дивиться на всіх нас та співає. А на ній вишиванка, яку вона сама вибирала і яка так пасує їй до лиця...

P.S.

На цій світлині мама після запису концерту Носівського народного хору для телевізійної передачі "Сонячні кларнети". Коли не помиляюся, це 1983 рік. 

Нехай всі, хто знав і шанував Валентину Миколаївну Соломаху (Розум), пам'ятають її саме такою.