Голодомор на Чернігівщині. Родинні документи свідчать

 "До революції батьки мої займались сільським господарством. В 1930 році вступили в колгосп, де працювали до 1933 р. В 1933 р. батьки померли і я залишилася жити з сестрами". Це сухі рядки із автобіографії моєї бабусі Ольги Дмитрівни Соломахи про її батьків, а моїх прабабцю та прадіда - Дмитра Семеновича та Ганну Герасимівну Овсієнків. Біографію вона переписувала слово в слово і в 1946-му, і в 1950-му та і в подальші роки. Без цього папірця не можливо було вчитись чи влаштуватись на жодну роботу... Ці документи нині зберігаються в родинному архіві.


Сім'я Овсієнків проживала в селі Кобижча, що на Чернігівщини в Бобровицькому (нині - Ніжинському) районі. До вступу в колгосп родина не бідувала, вела одноосібне господарство та до останнього відмовлялася від вступу в колгосп... Овсієнки виховували трьох доньок - Олександру, Марію та Ольгу - мою майбутню бабцю. Оля була наймолодшою. Коли батьків не стало вона ходила до третього класу і мала 10 років.

Бабуся неохоче ділилася розповідями про ті часи. Розповідала лише, що її батьки загинули під парканом, куди їх вигнали місцеві комсомольці зустрічати перший, чи один з перших колгоспних тракторів, який мав проїхати вулицею повз їхній будинок. Люди повинні були стояти на вулиці та імітувати радість від події. Бабця не пам'ятала чи дочекалися батьки трактора, чи ні. В її споминах закарбувалося лише, що обезсилені від голоду Дмитро Семенович та Ганна Герасімівна померли прямо під парканом. Сил у дівчат затягнути тіла до двору не було. То ж трупи так і лежали на вулиці добу чи дві, доки їх не підібрала колгоспна підвода і не відвезла трупи на цвинтар.

Ще пригадую розповідь бабусі, що прадід Дмитро Семенович намагався всіма способами врятувати свою сім'ю від голодної смерті. З Кобіжчі вивести хоча б дітей йому не вдалося. З села нікого не випускали. Прадід потайки ходив до лісу щоб знайти хоч щось їстівне. Але місцеві так звані "активісти" забирали у сім'ї навіть гриби, які йому вдавалоя зібрати. З цього можна припустити, що Овсієнки не могли сплачувати непосильні податки, то ж влада їх карала конфіскацією усього їстівного. В нашій родині переповідають історію, як незадовго до смерті Дмитро Семенович, начебто, написав лист до свого родича (ступінь споріднення я так в не з'ясував) відомого більшовицького діяча, уродженця Чернігова Володимира Антонова-Овсієнка. В листі чоловік просив про підтримку і захист хоча б доньок. Достеменно не відомо, чи мала місце ця історія. Хоча цілком ймовірно, що доведений до крайнощів прадід міг і справді писати подібні листи і наївно сподіватися на допомогу від високопоставленого родича.



Оце фактично все, що знаємо про моїх пращурів. Якось переглянув Національну книгу пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років. В розділі про виявлених жертв голодомору - жителів Кобижчі - Овсієнків не знайшов. Вказано свідчення лише про 23 загиблих односельців. Це означає, що робота про встановленні імен жертв розв'язаного більшовиками геноциду голодом українського народу має тривати. Як і пошук імен злочинців, винних не лише в плануванні великого голоду, а й тих конкретних "активістів", які знущалися над людьми, вбивали їх. Злочин завжди має конкретне ім'я!

 


Коментарі