Моя маленька історія про годинник і тризуб

На 16-ліття бабуся Ганна Розум подарувала мені перший в житті наручний годинник. Це було досить поширеною у ті часи практикою дарування годинників на повноліття. Сказати, що я був радий такому подарунку, то це просто нічого не сказати. Я був щасливий! Не кожен з однокласників мав свій годинник. До того ж, деякі вчителі у школі навіть забороняли носити учням годинники, вважаючи цю річ розкішшю, яка до того ж, начебто, відволікає школярів від навчання. Ну щось на кшталт того, як сьогодні смартфони заважають дітям на уроках отримувати знання.

Наступного після іменин дня я був у школі вже з годинником на руці і... з саморобним (вирізаним з пластмасової лінійки) значком українського тризуба на лацкані піджака. Тризуб власноруч зробив і подарував мені друг дитинства Олег Гук. І то був мій першим в житті тризуб. Яким же було моє розчарування, коли після однієї з перерв я виявив, що подарунок мого друга загубився. Від значка з тризубом на лацкані лишилася лише одна шпилька. Я зовсім не пам'ятаю яким був наступний після перерви урок. Але на все життя врізалося в пам'ять, як під час того уроку шпилькою, що лишилася від значка, я царапав на зворотній стороні годинника тризуб - державний знак, що через чотири роки офіційно стане гербом незалежної України.

P.S.

На фото - саме той годинник з тризубом.