Дідів принцип

 

У мого діда Олексія Соломахи, який усе життя присвятив школі, був залізний педагогічний принцип: чим би дитя не бавилося, аби не без користі. Іншими словами, гра дитини повинна була мати практичну й конкретну користь. І ось як це виглядало на практиці.

– Оце, Сашко, замість того щоб м'яча по вулиці ганяти, ти б щось цікавіше придумав, – казав мені дід.

– Що саме, діду?

– Ну, скажімо, на дерево заліз би, – показує рукою на старезну грушу в саду. – І розвага, і груш би на консервацію бабусі нарвав.

Іншим разом під час обіду дід Олексій раптом заводив зі мною бесіду про домашніх голубів.

– Я у твої роки голубів на горищі розводив. Оце діло для справжніх хлопців – і весело, і до столу в голодну днину було...

– То що, мені поштових голубів завести? – не без іронії запитую в діда.

– Не треба, не ті вже часи... Пообідаєш, трохи відпочинеш і до бджіл у сад підемо. Я біля вуликів поратимуся, а ти за бджолами спостерігай, щоб рій не вилетів.

– А як вилетить, то що мені тоді робити? – цікавлюся в діда.

– Допоможеш зловити. Ловити рій, Сашко, то тобі не в дурного квача гратися!

Якось дід застав мене за читанням.

– Про що книга? – запитує.

– Фантастика.

– Сашко, не марнуй час на всяку дурницю. Краще «Робінзона Крузо» почитай.

– Так уже читав, – відповідаю йому.

– А ти перечитай. Та книга виживати вчить. І «Графа Монте-Крісто» обов'язково прочитай. Не дай Боже, аби знадобилося, та все ж краще прочитай...

Сьогодні Олексію Степановичу Соломасі виповнилося б 105 років. Діда давно немає, та настанови його й досі пам’ятаю.