ПЕРЕДПАСХАЛЬНЕ

У моєму дитинстві перед Паскою всі родичі й сусіди пекли паски та пироги. Так, саме пироги. Не знаю, як в інших куточках Чернігівщини, а в нас у Носівці було саме так. Ми - діти - пасок не дуже любили й з нетерпінням чекали саме на пироги. Вони були з різною начинкою: переважно з сиром, маком, або з перетертою на м'сорубці сумішшю сушених груш, яблук та родзинок. Пекли їх на великих синійках (протвінях) у печі. А в кого печі не було - в газових духовках. Але то вже було якесь "не таке", несерйозне... Головною по пасках у нас була прабабця Софія. Вона знала про свято і паску все, бо народилася ще до революції, вчилася у церковно-приходській школі, вміла читати й писати і мала добру пам'ять. То ж за порадами до неї зверталися немало господинь. Вони робили все точнісінько так, як казала бабуся, але такої смакоти, як у Софії Мухи (це було її прізвище), все одно ні в кого не виходило. Сусіди навіть підозрювали, що бабця видає не всі секрети, і трохи ображалися. Проте перед наступним Великоднем неодмінно знову йшли до неї на поклон за порадами. 

Коли пеклися паски та пироги, духмяним ароматом повнилася не лише літня кухня, де стояла піч, а й увесь двір. Від запахів голова йшла обертом! Та куштувати свіжу випічку не дозволялося, аж поки не настане свято. Таке було суворе правило. Але не в баби Софії. Вона навмисне залишала одну «синійку» пирогів «на пробу» і пригощала нас із сестрою та всіх дітлахів, які збігалися на запах. Ми ковтали ті пироги, майже не розжовуючи, і просили «ще на пробу» — і вона давала знову. Звісно ж, виключно для дегустації! Такої смакоти я більше ніде не їв. І більше вже не з'їм. 

Дякую вам, бабцю, за пироги і не лише за них... Вічна Вам пам'ять.