Про деякі регіональні особливості існування чернігівських засобів масової інформації

Увазі допитливого читача пропоную свій матеріал, який мною було написано майже 11 років тому на замовлення Чернігівського медіа-клубу. Показовим є те, що описана в статті ситуація за ці роки майже не змінилася. Попри те, що деяких з назаних у матеріалі ЗМІ вже не існує, а інформаційний простір сьогодні доповнився кількома зовсім новими для того часу інтернет-вимданнями, справжнього прориву в інформаційній сфері Чернігівщини так і не відбулося.

Протягом останніх двох років в Чернігові не затихає дискусія, а то й навіть спір, що до існування в області справжніх професійних ЗМІ. Ця дискусія зініційована першою в Україні недержавною громадською організацією професійних журналістів Чернігівським медіа-клубом. Тобто організацією, яка безпосередньо займається проблемами журналістів та журналістики взагалі. Деякі учасники цієї дискусії наполягають на тому, що в цьому питанні можна говорити тільки про так званий аналіз "символічного існування" мас-медіа Чернігівщини та й тільки. Адже існування справжніх професійних ЗМІ, на їхню думку, можливе тільки при умові вільної конкуренції та рівних можливостей. Ні першого ні останнього в області немає. Інші переконують, що попит на інформацію задовольняється повністю, чи, принаймні, майже повністю. Населення з місцевих ЗМІ отримує ту інформацію і в тих об`ємах, яка йому потрібна. "Інформаційного голоду", на думку таких журналістів, в області не існує, адже той факт, що серед великої кількості всеукраїнських ЗМІ передплатник продовжує віддавати свою перевагу чернігівським виданням (попри усі єкономічні складноі на Чернігівщині жодна з районних газет не припинила свого існування, а то й більше - має стабільне число своїх передплатників) тільки доказує про надуманість піднятої проблеми. Спробую і я проаналізувати ситуацію, що склалася сьогодні в Чернігівських ЗМІ.. "Кому і чому ми потрібні?", "Що нового зможемо запропаонувати своєму читачу (слухачу, глядачу)?", -- питання найважливіші для будь-якого інформаційного проекту. На жаль, на часі не всі місцеві ЗМІ переймаються пошуком відповідей на них. Намагаючись догодити усім, в погоні за великими тиражами і рекламою вони будують свою роботу по принципу: всім, про все, багато та поверхово. А в результаті - виходить сіро, не цікаво і тираж не росте (хто сказав, що стабільна кількість передплатників це добре?). "Розбещений" читач не бажає постійно витрачати свій час на те, щоб серед безмежного моря інформаційної води виловлювати потрібну йому тему. Хоча, у жителів більшості районів області такої проблеми взагалі не існує. При повній відсутності конкуренції місцевим "районкам", вибрати їм найчастіше просто ні з чого. В такій ситуації поява будь-якої альтернативи сприймається завжди "на ура". Однак, тільки не владою. Втрата місцевою номенкулатурою монополії на інформацію та її розповсюдження нерідко приводить до інформаційної війни. Приклад? "Дружня" переписка на сторінках газет між "Гартом" та "Сіверщиною", "Носівськими вістями" та "Демократичною Носівщиною" і т. д. Сьогоді в області час від часу виходить в світ близько 75 газет і 5 журналів. А чи могло б це означати, що ці періодичні видання відображають увесь спектр інтересів жителів Чернігівщини? Сумнівно. Більшість із них є, по дуже вдалому визначенню члена медіа-клубу, редактора газети "Сіверщина" Петра Антоненка "органами органів" місцевої виконавчої влади. А тому ці газети і схожі між собою, як близнята, відрізняючись, принаймні, лише заголовками та підписами під типовими розпорядженнями і змістом офіційної хроніки. Інформаційну пустелю (визначення іншого члена медіа-клуба Володимира Горбача) намагаються якось змінити нечислені приватні видання. Вони добре знають для кого, про що і, головне, як писати. Не важко було б до недавна (адже журнал припинив свій вихід) уявити, наприклад, читача журналу "Форум": серйозні бухгалтера, які уважно вивчають найновіше законодавство про податки... Редакція журналу точно знала, хто у неї читач. Чого не скажеш про деякі чернігівські рекламно-інформаційні періодичні видання. Їх кількість набагато перевершує сьогоденні споживацькі потреби. А тому більшість із них наперед збиткові і нежиттєспроможні. Виключенням, напевне, слід вважати хіба що газету "Из первых рук", яка точно вгадала, як то кажуть, потрібний час і місце, а також добре вивчила коньюктуру рекламного ринку. Якщо більшість офіційних періодичних друкованих виданнь ще не визначилися у виборі соціальної орієнтації, приватні намагаються це зробити, то партійній пресі в цьому відношенні набагато простіше. Незмінним ядром читацької аудиторії таких ЗМІ є члени та симпатики партії-засновника. Показовим прикладом в цьому може слугувати друкований орган чернігівських комуністів газета "Серп и молот". Це видання має постійного читача із числа членів своєї партії, а також партнерських партій і рухів по спорідненій з нею ідеології. Небагаточисленні шанувальники "Серпа и молота" шукають и находять в газеті те, що хочуть в ній бачити.

По-особливому слід розглядати на Чернігівщині діяльність аудіовізуальних ЗМІ. Таких (по відомостям представника Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Леоніда Мельника) - в області 10 компаній. Співзасновниками більшості із них є органи місцевої влади. І тому функціонування цих ЗМІ, здебільшого, планується і здійснюється не в відповідності до споживацьких інтересів суспільства, а в залежності від установок і розпоряджень "звище". Переважна кількість електронних ЗМІ залежать від держсубсидій, що є головною причиною їх схожості один на одного. По інформації тієї ж Нацради в найблищий час в області ще 15 телерадіокомпаній отримають право на віщання. Потрібно окремо звернути увагу на діяльність в області місцевих радіостанцій. Не буде помилкою вважати Чернігівське обласне радіо державним інформаційним монополістом. Ця компанія здійснює мовлення через дротову радіомережу регіону. Це єдиний електронний ЗМІ за який на Чернігівщині абоненти сплачують і далі готові сплачувати гроші. Жодна радіостанція області не може вважатись гідним конкурентом цій компанії. Тому не дивно, що на минулих парламентських виборах цей ЗМІ вважався найефективнішим. Протилежна ситуація сьогодні складається з FM-радіостанціями. За три останніх роки в Чернігові було 3 спроби впровадження подібних проектів. Це радіо "Дизель", Міське радіо та "Сівер-радіо". Однак, під тиском економічної кризи та неправильної концептуальної політики свою життєспроможність довело лише "Сівер-радіо". Чи зможуть свою життєспроможність довести також інші ЗМІ? Чи зможуть вони якісно вплинути на формування вільного інформаційного простору? Покаже час. Але вже зараз зрозуміло, що поки не почне працювати система приватного і громадського телередіомовлення, масовий споживач місцевих аудіовізуальних ЗМІ не з`явиться. Існуючі інформаційні дірки, як і колись, з успіхом будуть заповнюватися ЗМІ республіки та зарубіжжя. "На щастя" конкуренції їм покищо тут просто не існує.

Чернігів, 1998