2009-11-12


Цій моїй статті три роки. Гдаю, що попри деякі ілюзії, якими я себе тішив за кілька місяців до чергових парламентських та місцевих виборів 2006 року, цей матеріал і досі не втратив своєї актуальності.

Вибори 2006 року стануть останнім іспитом на демократію для України

Виборча кампанія в Україні практично стартувала. Ліберальна революція листопада-грудня минулого року визначила ролі основних гравців у цій кампанії. Небачене до цього перегрупування політичних еліт, привело не лише до корінних змін у виконавчій владі, але й до до народження зовсім нового виборця здатного захистити свій вибір.

Після обрання нового Президента політичних канікул в Україні не настало. Нова партія влади, яка змушена була находу пересідати з кабіни революційного панцерника за кермо трактора, заходилася зводити власну вертикаль, розставляючи на ключові посади у державі своїх людей. І якщо роздача портфелів у столиці переважно не викликала жодних сюрпризів, то у регіонах змусила багатьох похвилюватись. Як з`ясувалося, у колишньої опозиції не виявилося достатнього кадрового резерву для нових призначень.


Саме тому, скажімо, на Чернігівщині більшість призначень на керівні посади припадає аж на кінець березня-квітень 2005 року. При цьому нові призначення нерідко супроводжувалися проявами невдоволеністі частини виборців, які виражали свою позицію у формі мітингів і пікетів. Проте, акції громадського впливу засвідчили не так незгоду з політичним курсом команди Президента Ющенка, а можливість громади впливати на процес формування виконавчої влади. Важко пригадати щоб за старих часів губернатор узгоджував свої кадрові рішення з невдоволеними громадянами, виходячи до них на вулицю і пояснюючи свої рішення.

Проблема нової влади, на нашу думку, полягає не у відсутності відповідної професійної кваліфікації у нових державних керманичів, частина з яких має неабиякий управлінський досвід, а у відсутності в Україні глибоких традицій, коли на зміну однієї політичної сили засобами демократичних виборів приходить інша сила.

Перші півроку діяльності нової влади оголили й іншу її проблему. Фактично відсутня чітка стратегія впровадження Плану дій Віктора Ющенка „Десять кроків назустріч людям”. Непослідовність і полярність багатьох рішень Уряду лише додає переконаності у тому, що кардинальні зміни у його складі слід очікувати ще до парламентських виборів. Нова влада досі ніколи владою не була і переважно не мала досвіду колективної відповідальності за свої рішення.

Близькість виборів до рад усіх рівнів спонукає нову владу до швидких і часто необдуманих дій. Що саме по собі не може не призвести до серйозних помилок (згадаймо хоча б різке підвищення цін на м’ясо, яке Юлія Тимошенко обіцяла приборкати). А як відомо, опозиція ніколи не буде опозицією, якщо не скористається з прорахунків влади. Проте і з опозицією в Україні наразі не все зрозуміло. Так звана „нова опозиція” (СДПУ (О), НДП, „ПР”, тощо) ніколи опозицією до цього не була і немає серйозного досвіду опозиційної боротьби. Тут їй би до справи перечитати підшивки старих газет – років так за 4-8. Є там чому повчитися у колишньої опозиції. Однак, не до читання газет їм сьогодні. Ту би зберегти від розвалу свої партійні ряди та хоч якось підготуватись до майбутніх виборів.

В наелектризованій атмосфері близькості виборів живуть нині і органи місцевого самоврядування. І не дивно, вперше ж бо доведеться обиратися до рад за партійними списками. Якщо кольорова конфігурація майбутньої Верховної Ради більш-менш прогнозована, то гадати якою буде та ж Чернігівська обласна рада справа далеко не вдячна. За час, що залишився до місцевих виборів, для багатьох депутатів необхідно не лише встигнути вигідно втратити свою безпартійну цноту, але й виторгувати у партійних списках зручні прохідні позиції. Тут нам ще слід очікувати на найнесподіваніші сюрпризи...

В очікуванні виборів і увесь бізнес. Великий – можливої реприватизації, середній та дрібний – будь-яких змін у податковому законодавстві. Відтак, цей самий бізнес не обмежиться підкладанням яєць до одного кошика. Своїх лобістів він вже шукає у найрізноманітніших відтінках партійних кольорів. Підприємці чітко розуміють: хто б не прийшов до влади, а бізнес має розвиватись.

У важких передчуттях регіональні журналісти. Свободи стало більше, проте що з нею робити мало хто знає. І не тому що немає їм про що писати, просто якось саме по собі звиклося працювати за „темниками” – коли тобі хтось згори підказує про що і як написати. А тут, окрім свободи слова, ще одна біда: передчуття скорого роздержавлення ЗМІ. До виборів, ясна річ, руки не дійдуть. Що буде після – у найжахливішому сні не примариться.

Муніципальних і державних медіа (тобто нічиїх) може не стати. Самим журналістам можуть запропонувати бути господарями своїх же видань. Або інший варіант. Звідкілясь прийде новий господар і скаже: „Шановні журналісти, пишіть про що завгодно, як завгодно, але моя газета має приносити мені прибуток...” Ось тоді і відчується для журналістів справжній присмак свободи слова. Свободи слова – вже не як мети існування, а як засобу до існування.

Найбільш у виграшній ситуації перед майбутніми виборами... прості виборці. Їм буде з чого вибирати. Вони також знають як захистити свій вибір і вже ніколи не стерплять брехні і кривди над собою.

Цінність влади у її змінності. На зміну поганій владі завжди має прийти краща. Погана ж влада чи хороша в праві вирішувати лише самі виборці на виборчих дільницях. Вибори 2006 року стануть останнім іспитом на демократію для України. Іспитом, який, віриться, буде складено успішно.

На фото автора молоді чернігівські комсомолки-агітаторши, зима 2006 рік.

Немає коментарів:

Follow by Email

Чернігів стародавній Веб-камери. Чернігів