Про уроки історії

Серпень - місяць багатий на історичні дати, які, так чи інакше, змінили світ. Кілька слів про деякі події, винести уроки з яких було б для України незайвим…

 
Сорок чотири роки тому, ще у соціалістичній Чехословаччині, відбувалися процеси, що увійшли в історію під назвою «Празька весна». Комуністична партія Чехословаччини на чолі з Олександром Дубчеком заходилася будувати в державі так званий «Соціалізм із людським обличчям». На ділі це означало поступове запровадження в країні ліберально-демократичних інституцій та демонстрацію власної, незалежної від СРСР, зовнішньої політики. «Весна» у Чехословаччині протривала недовго – усього неповних вісім місяців. І завершилася введенням в країну військ Організації Варшавського договору та крахом (на кілька десятиріч) мрій і надій на краще майбутнє. 

Чотири десятиліття по тому, 8 серпня 2008 року, щось схоже трапилося і на Кавказі. Між Росією і Грузією виник конфлікт через небажання останньої продовжувати жити в орбіті інтересів свого могутнього північного сусіда. Конфлікт завершився повномасштабною війною і фактично окупацією російською стороною третини грузинської території - Південної Осетії і Абхазії. Проте, на відміну від Чехословаччини, невеличка Грузія вистояла і за підтримки  міжнародної спільноти і власної активної дипломатії змогла зберегти свою незалежність і врятуватись від повної анексії з боку «братньої» Росії. 

Кажуть, що історія повторюється двічі: перший раз як трагедія, другий – як фарс. Навішувати ярлики подіям, що трапилися відповідно 44 та 4 роки тому, цікаво передусім історикам та політологам. Для Чехословаччини ж і Грузії це були події, що надовго визначили їх майбутнє. Ці держави написали повчальні сторінки до підручника про те, як не допустити трагедії для своїх народів і не перетворити власні історичні перспективи на повний фарс. 

Дуже хотілося б, щоб історичний досвід Чехословаччини і Грузії нашою державою не був повторений. І серпень 2012 року був для нас не лише початком відліку чергової парламентської виборчої кампанії, а став якісно новим злетом для країни, якій вже давно набридло творити власну історію на чернетках, при цьому щиро сподіваючись, що все ще можна буде виправити. Адже історія – це здійснений факт, і вона не терпить умовностей.