І серцем і розумом. Або як голосували українці

Агітплакат 1964 р.

Будь-які вибори – це своєрідний засіб, за допомогою якого громадяни не тільки обирають владу, але й цим самим ідентифікують власні політичні уподобання. Проте, на етапі політичної самоідентифікації у виборців нерідко  відбувається внутрішній психологічний конфлікт – загострюється суперечка між власними політичними симпатіями та суто меркантильними інтересами. Такий психологічний стан у людини фахівці нерідко характеризують, як "амбівалентний". Він пояснюється психологічною неузгодженістю і суперечливістю кількох одночасно існуючих у особистості почуттєво-емоційних подразників. 

Виходить що, з одного боку виборець віддає свій голос за політичну силу, яка близька його ідеологічним уподобанням, з іншого ж – голосує за кандидата, який хоч і не відповідає його політичним симпатіям, однак підкупляє своїми «чеснотами» (господарник, благодійник, віруюча людина, відмінний сім’янин і т. ін.). Наявність проявів амбівалентних настроїв можна помітити навіть у найрозвинутіших демократіях світу. Проте лише в державах з не до кінця сформованим громадянським суспільством прояви електоральної амбівалентності можуть виявитися доленосними…

Внутрішня дилема вибору між раціональним та ірраціональним на минулих парламентських виборах в Україні виникала повсюдно. Однак змішана виборча система, до якої нас повернули законодавці,  змогла припинити душевні хитання та сумніви багатьох українців, які губилися між вибором голосувати ідейно, чи, скажімо, за пакет гречки. Отримавши можливість одночасно голосувати, як за партію, так і за конкретного кандидата, виборець зміг, певним чином, себе опанувати і проголосувати так, як підказували йому одночасно і серце і розум.

Амбівалентна особистість вітчизняного виборця інтуїтивно спрямовувалася у зміни, без яких вже не мислила свого існування і, одночасно, гарячково чіплялася за минуле. Адже, як сказав класик, «любовь приходит и уходит, а кушать хочется всегда».