Про подію, яка залишилась майже непоміченою

Місяць тому відбулася презентація нової книги відомого чернігівського науковця Сергія Леп'явка «Ілюстрована історія Чернігова». Непересічна мистецька подія залишилася майже поза увагою місцевих мас-медіа. У кращому випадку друковані та електронні ЗМІ згадали про появу унікальної книги, передрукувавши про неї лише офіційний прес-реліз організаторів презентації. На цьому їх творчий «креатив» вичерпався.

Журналістська спільнота сприйняла «Ілюстровану історію Чернігова», як щось буденне і пересічне. Хоча ніколи і нічого подібного за своїм форматом і змістом за весь період незалежної України не видавалось. Було багато інших фотоальбомів, що варті уваги, проте  «Ілюстрована історія Чернігова» - єдиний у своєму роді. За мінімальної кількості тексту, в альбомі представлені стародавні мапи, плани міста, гравюри та майже вісімсот світлин, велика частина з яких раніше не була відома широкому загалу. Більшість ілюстрацій супроводжуються поясненнями, які не переобтяжені для читача надмірною кількістю  історичних даних. Показово, що фотоальбом зорієнтовано не лише на місцевих поціновувачів старовини. Він буде цікавим і для іноземних туристів, яких у Чернігові стає все більше. Тексти у фотоальбомі, окрім української, подаються ще англійською і російською мовами.

І все ж, не зважаючи на очевидні достоїнства фотоальбому, повідомлення про його появу загубилися у новинарних стрічках мас-медіа. Важко зрозуміти, що спричинило до такої байдужості. Чи небажання писати про книгу  безкоштовно (а подібні пропозиції про «співпрацю» до упорядників від «четвертої влади» надходили, до того ж і не поодинокі), чи може загального рівня освіченості у цілої низки журналістів забракло. І вони об’єктивно не змогли усвідомити потенціал презентованого видання. Останнє пояснення видається мені край малоймовірним. Я дуже добре знаю більшість чернігівських журналістів, щоб мати сумніви щодо їхньої професійності. То ж залишається пояснення, яке лаконічно сформулювала одна моя давня колежанка: «Ніхто безкоштовно про книгу, що має спонсора, писати не буде».

Так ось виявляється у чому секрет журналістської сліпоти! Після таких слів стає соромно і прикро за своїх колег, для яких питання професійної етики зникає там, де починаються гроші.

Я розумію, що Америки у своїх роздумах ні для кого не відкрив і для багатьох людей, котрі знайомі зі специфікою роботи журналістів, заслуговую на звання «містер очевидність». Проте, переконаний, мовчати про непрофесійні вчинки журналістів – значить і далі потурати їм…

P.S.
Цілком ймовірно, що так десь років через сто, на кошти спонсора буде випущено книгу з історії чернігівської журналістики. Цікаво, а в якому вигляді в очах нащадків постане журналістський цех зразка 2013-го?