Сміття буває цікавим

На земляних розвалах котловану під один із фонтанів, що у сквері Богдана Хмельницького, знайшов порцелянові черепки чотирьох блюдець від чайного сервісу. Скажу одразу: нічого особливого, жодного інтересу, на перший погляд, знахідка не становить. Сміття, одним словом... Але для загального розуміння довоєнного життя і побуту чернігівців цей посуд видався мені чомусь цікавим. Почав розбиратися. 

Насамперед, з’ясував, що це залишки дешевого домашнього начиння, яке разом із жилими і господарськими приміщеннями було знищено влітку 1941 року у наслідок одного із авіа нальотів на Чернігів німецької авіації. Посуд містить сліди від пожежі - кіптява, яка навіть сучасними миючими засобами не відмивається. Блюдця прикрашені простеньким, невиразний і місцями неохайним блакитним орнаментом. Ще раз повторюсь: нічого особливого чи привабливого… А ось зворотна сторона блюдець нам більш цікава. Там знаходяться характерні клейма Мархльовського Порцелянового завод ім. Фелікса Яковича Кона, що і до нині випускає свою продукцію в селищі Довбиш Баранівського району на Житомирщині. На початку 1980-х років завод об'єднався з Полонським порцеляновим заводом і нині існує під назвою ТОВ "Корал" "Довбиський фарфоровий завод".

Треба відмітити, що порцеляновий завод в селищі Довбиш було засновано ще у 1823 році польським поміщиком Пшебельським. Як вказує Вікіпедія, на 1911 рік у Довбиші існувало 156 дворів, з яких 154 – польські. 

Після приходу до влади більшовиків і націоналізації фарфорового заводу, радянська влада почала загравати з місцевими поляками. У 1925 році Довбиш став місцем здійснення експерименту — з довколишніх польських сіл засновано перший у СРСР Польський національний район. Поміж сільрад району 30 було польських, дві українські й одна німецька. 

У 1927 році с.Довбиш перейменовано у Мархлевськ (на честь польського комуніста Юліана Мархлевського) і став центром Мархлевського польського національного району, де більшість населення становили поляки. Мархлевськ став символом польськості, і навіть після повернення історичної назви Довбиш між польськими  старожилами і дотепер побутує ця назва.

Разом із перейменуванням селища свою назву змінив і фарфоровий завод. Тепер його почали називати Мархлевським. У 1932 році заводу присвоїли ім'я Фелікса Кона - польського революціонера і радянського політичного діяча. Цей поляк, серед іншого, запам`ятався й тим, що з 1917 року працював комісаром Харківської губернії у польських справах та членом колегії Народного комісаріату закордонних справ УРСР. Знаково, що з 1927 по 1929 р.р. Ф. Я. Кон редагував історико-революційний журнал «Каторга и ссылка». Журнал припинив своє існування у 1935 році коли в СРСР почав розгортатися Великий сталінський терор. У цей період журнал з подібною назвою просто за визначенням не міг вже існувати… 

Цікаво, що закриття журналу у часі збіглося із припиненням політики загравання більшовиків з польською етнічною меншиною в Україні. У 1935 році було ліквідовано Мархлевський польський національний район, а більшу частину поляків депортовано до Казахстану. У 1939 році – в рік початку ІІ світової війни і окупації Польщі Німеччиною та СРСР - райцентр Мархлевськ був перейменований спочатку на селище Щорськ, а у 1944 року селищу було повернуто історичну назву Довбиш. У 1957 році район було взагалі скасовано і приєднано до Баранівського району. Цього ж року змінює свою назву і фарфоровий завод, що починає називатися Довбиським. 

Однак повернемося до знахідки у чернігівському сквері ім. Б.Хмельницького.
Уважно роздивившись особливості клейма на блюдцях і за відповідними каталогами порівнявши його із іншими клеймами Мархлевського Порцелянового завод ім. Ф.Я. Кона, можна приблизно встановити період виготовлення цього посуду. Блюдця виготовлено між 1932 і 1935 роками. Саме таким клеймом і користувався завод із Житомирщини у цей період. Саме в цей час, ймовірно, і потрапила порцеляна до Чернігова. 

На цьому нашу невеличку розвідку з минулого Міста над Десною можна було б і завершити, аби не одна дрібничка.  Надглазурна друкована марка Мархльовського Порцелянового завод ім. Фелікса Яковича Кона, або як її ще називають клеймо, на блюдцях зроблена у нетиповій для цього підприємства кольоровій гамі. Вона зелена. Натомість переважна більшість клейм заводу того періоду маркувалася виключно у синьому кольорі. То ж з точки зору колекціонерів, «сміття» на земельному відвалі котловану не є сміттям, а цінним артефактом, що може зацікавити будь-якого колекціонера довоєнної порцеляни.