Про «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка - «Книга року-2004»

Час від часу я повертаюся до книжок, які вразили мене колись давно. Цього разу до рук потрапили «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Відверто кажучи, великої надії не мав - у дитинство повертаються хіба що уві сні або в спогадах.

Проте зацікавився: в інтернеті натрапив на рекламу, де Нестайка називали не ким іншим, як Гоголем сучасної української дитячої літератури. А «Тореадори» - переможцем Національного конкурсу «Книга року-2004». Подумав: якщо вже Гоголь, то має бути "нетлєнка". А якщо "нетлєнка", то незалежно від віку книга повинна вражати.

Взявся перечитувати. І... зненацька спіткала нудьга. Там, де в дитинстві реготав, тепер відчував мало не тугу. Колгоспне дитинство, описане Нестайком, здавалося сірим, безпросвітним. Головні герої - піонери, які з диким подивом реагують на київське метро, а згодом копають його в городі. Вони шпигують за дідом у плавнях, який шукає чи то німецький, чи партизанський спирт (?!), дразнять корів, уявляючи себе тореадорами...

Сюжети наївні, гумор переважно ностальгічний, зрозумілий хіба що поколінню 50+. З цікавості зазирнув у кілька книжкових спільнот. Дискусії жваві, але, як не прикро, основна аудиторія це саме та «молодь» з минулого століття. Імовірно, саме завдяки їй книга й тримається на плаву, потрапляючи у рейтинги сучасної дитячої белетристики.

Занурююсь глибше - і тут раптове відкриття. Виявляється, я перечитував «не того» Нестайка. Тобто, того ж автора і ту ж книгу, але не ту, що здобула «Книгу року». За часів незалежності Нестайко, як кажуть редактори, «причесав» текст: частково переписав сюжет, вилучив ідеологічні акценти, осучаснив. Оце тепер сиджу і гадаю: а що, так можна?

Фото згенероване ШІ

#читання_книжок #ЧитанняКнижок