Тези виступу на "круглому столі" “Чи потрібно змінювати діючу Конституцію України? Або: що ми втрачаємо і що здобуваємо”


Шановні колеги!
Президент Віктор Ющенко підписав указ про всенародне обговорення, запропонованого ним проекту змін до Конституції. Цей Указ визвав шквал критики з боку опонентів. Найчастіше діючого президента порівнювали з колишнім президентом Леонідом Кучмою, який в 2003 році також ініціював всенародне обговорення політ реформи, яке вилилось у організований губернаторами «одобрямс». КВУ тоді проводив моніторинг цього процесу і тоді часто заявляли про використання адмінресурсу, коли людей в робочий час або навіть поза ним змушували приходити на збори, організовували листи і звернення від шахтарів, доярок та творчої інтелігенції тощо. Тоді було не обговорення Конституції, а імітація обговорення.

Зрештою, ця затія провалилася Але нещодавно ми стали свідками іншої історії. Кілька політиків, не всі з яких українські політики, в захищених від прослуховування бункерах написали свою Конституцію для того, щоб поділити країну на двох. Тоді не було навіть «імітації» обговорення. Бо організувати «одобрямс» такого проекту – де є відміна прямих виборів не в стані жоден адмінресурс. Люди цього не зрозуміють Про яке обговорення і залучення експертів могла йти тоді мова, коли навіть самі депутати, що представляли Партію регіонів і БЮТ дізнавалися про ці конституційні положення з витоків в ЗМІ. Якби не громадянське суспільство і ЗМІ не оббурилися фактом їх ігнорування, то може уже сьогодні ми б отримали іншу Конституцію, де від нас нічого не залежало. Тому, очевидно, обговорення необхідне, в першу чергу для того, щоб ми одного разу не прокинулися в аворитарній країні, де 300 кнопкодавів напишуть і розкажуть нам про наші права і обов‘язки. Інша справа яким це обговорення буде. Якщо знову імітація – то нам цього не потрібно, якщо це буде реальна суспільна дискусія – то таке обговорення можна лише вітати.

Приводи для оптимізму дають кілька фактів. Перше – в указі Президента ключова роль в обговоренні відводиться не органам державної влади, а ескперно-аналітичним установам. Друге – це те, що адмінресурсу в тому виглядлі, який був уже не існує. Навіть, якби у когось виникла спокуса адміністративно нав‘язати суспільству якісь ідеї чи, наклад, примусити взяти участь в якихось заходах – це б отримало такий спротив суспільства, який ми бачили під час таємних переговорів «двох». В цьому є велика заслуга демократії. Тому КВУ та інші експерти скористалися нагодою, щоб провести такі заходи в Україні. Оскільки зараз Конституційна реформу у всіх на слуху, то зараз у експертного з‘вився шанс бути почутими. КВУ зі свого боку готовий включитися до процесу обговорення будь-яких запропонованих змін до Основного Закону, але на сьогодні, крім президентського проекту, як цілісний документ існує лише проект Анатолія Гриценка. Але лише президентський проект зареєстрований, як законопроект та, крім всього іншого, отримав визнання Венеційською комісією. І ПР і БЮТ, які вже кілька місяців обіцяють внести свої проекти Конституції поки-що цього не зробили.

КВУ в першу чергу пропонуватиме ті, пропозиції, які є сферою компетенції організації – виборчі процеси, відповідальність влади перед виборцями, прозорість і публічність та ефективність у прийнятті рішень, проблеми місцевого самоврядування тощо. Якщо повернутись до суті запропонованого проекту, то там є моделі, які не викликають дискусії – ні у фахівців, ні у людей:

Депутатська недоторканість.

Її обіцяють відмінити усі політики, але як доходить до діла, то завжди знаходиться якась «відмазка». Отже тут висновок один – самі депутати себе ніколи не позбавлять недоторканості. Кругова порука. Тому вихід один – зміни щодо зняття недоторканості може прийняти лише сам народ на референдумі. Імперативний мандат. КВУ вже кілька років послідовно виступає за «розкріпачення депутатів» народних і місцевих.

Імперативний мандат критикують і в Європі. Звичайно повинна бути партійна дисципліна, але досягатися вона має іншим шляхом. Треба боротися не з причинами, а з наслідками. Політики самі винні, що беруть людей за гроші в списки. В той же час коли партійні лідери порушують передвиборчі обіцянки, зраджують виборців, то незгодні з цим депутати повинні мати право на протест, але при цьому повинні залишатися у політиці і обраних органах влади.

Вибори за відкритими списками.
КВУ послідовно бореться за запровадження в Україні виборчої системи за відкритими списками. Адже, як виявилося і у 2006, і у 2007 році, під брендами партій проходили лозінські та інші діячі, здатні зробити відповідний внесок до виборчого фонду – а не професіонали. КВУ бачить наступні переваги запровадження виборів народних депутатів України за відкритими списками: підвищення якості та відповідальності депутатського корпусу, сприяння проведенню адміністративно-територіальної реформи, зменшення впливу партійних лідерів на формування виборчих списків, сприяння політичній структуризації суспільства, забезпечення взаємозв‘язку виборців та депутата. Відповідальність депутата має бути подвійною – як перед програмою партії, так і перед конкретними виборцями.

Є у запропонованому проекті речі і дискусійні - скорочення депутатського корпусу до 300 чоловік. Зрештою, 450 депутатів – теж нормальна для України цифра. Але якби вони дійсно були депутати, а не «кнопкодави». Бо якби від кількості депутатів залежала якість законотворчого процесу, то не хай їх буде і тисяча. А так хоч їх 450, хоч 300, хоч 100 – усі питання у парламенті вирішуються кількома лідерами фракцій та наближеними до них олігархами. Парламент в 450 депутатів – занадто дорогий для України. Кожен з них отримує житло, величезну зарплату, а після припинення повноважень – чи не найбільші пенсії. Сьогодні в Україні серед пенсіонерів 850 – колишніх народних депутатів, їх середня пенсія – 15923 гривні. А зменшення кількості депутатів при запровадження «відкритих списків» збільшить конкуренцію за депутатський мандат. А така конкуренція може позитивно позначитись на якості. Бо в парламент потраплять кращі з кращих. Також дискусійна тема – двопалатний парламент. Однак у більшості країн така практика існує. Також двопалатний парламент посилить присутність регіонів у законодавчій владі. Зрештою, нас з вами з‘являться потужні лобісти в центральній владі, які краще за всіх знають, що необхідно нам на місцях.

Коментарі