Пасхальне і ностальгічне

Я виріс на півдні Чернігівщині у Носівці. Моя покійна прабабця Софія 1905 року народження до самої смерті пекла у печі паску, а про кулічі навіть і не здогадувалася.

Крім паски готувалися також маленькі пасхальні пироги з маком, родзинками та сухофруктами. Нам дітям більше подобалися пироги, але їсти їх дозволялося лише після того, як бабця освятить їх разом з паскою та крашанками у церкві. То ж разом із сестрою ми непомітно намагалися тягати ласощі прямо з протвіні, на якій пироги повільно остивали. Бабця робила вигляд, що не помічає пропажі, а ми кепкували з її неуважності...

У Носівці церкви не було, то ж бабця їздила електричкою освячувати пасхальний кошик у Ніжин або аж у Київ. Інколи освячування відбувалося у визначений час на одному з носівських цвинтарів. Цікаво, що не зважаючи на те, що храми в Носівці і були закриті більшовиками, бабця завжди знала "конспіративні" час і місце, де мало б проводитися богослужіння.


Хоча у 80-ті роки вже і не помічалося якогось відвертого переслідування церкви, проте контакти із "попами" не віталися. То ж у школі на пасху завжди намагалися придумати чим нас дітей зайняти. Для цього влаштовували різноманітні спортивні змагання, учнівські олімпіади, а то й генеральні прибирання. На ці заходи школярі неодмінно приходили зі своїми домашніми пасками, пирогами, крашанками та іншим святковим їством. Тому на Святе Воскресіння у школі завжди відчувалося якесь незвично урочисте піднесення...

По поверненню додому зі школи ми з сестрою неодмінно потрапляли на святкове застілля. За одним столом збиралася вся велика родина. Бабця Соня ділила кожному по шматку освяченої паски, всі христосались і грались у "битки" яскраво розмальованими яйцями. Застілля тривало годинами, дорослі про щось увесь час розмовляли, щось пригадували. Всі були живі і здорові, такими і залишаться в моїй пам’яті на все життя…