Рік тому у травні-місяці при досить цікавих обставинах віднайшовся архів мого покійного діда Олексія Степановича Соломахи (1920 - 1995 р.р.)

Понад 20 років архів вважався втраченим. На щастя, документи і нагороди вдалося врятувати...

У переддень Дня пам`яті і примирення ділюся деякими унікальними для моєї родини паперами і світлинами.

 

Це дідова повістка в армію. Точніше - дві повістки. Одна з них була направлена 19 вересня 1940 р. за місцем його прописки у с. Красні Партизани (нині с. Володькова Дівиця) Носівського району, що на Чернігівщині. Іншу повістку 20 вересня того ж року було спрямовано у м. Щорс (нині м. Сновськ), що також на Чернігівщині. Перед призивом на дійсну строкову службу саме в Щорсі дід створював з нуля школу для глухо-німих дітей...

На фото зліва Олексія Степановича сфотографовано за кілька днів до його призову в армію. На фото справа, датованому травнем 1945 року, - лейтенант Соломаха вже в Австрії. 

За шість років служби в лавах ЧА (в жовтні 1946 р. його було демобілізовано з м. Нова Загора, Болгарія) дідуся було контужено та двічі поранено. Після чергового поранення в 1942 році під Ленінградом, діда було направлено в прискорену школу офіцерів-артилеристів... Воював на 3 Українському фронті, закінчив війну командиром вогневого взводу у званні старшого лейтенанта. До дому повернувся інвалідом. За два роки до смерті стара рана уклала дідуся в лікарню, де йому було ампутовано ногу. Після операції Олексій Степанович прожив ще близько року і помер на початку літа 1995 року. По собі дід лишив архів і коротенькі нариси-спогади, які нині я й розбираю.