Ранкова історія

Короткотривала відпустка. Сьогоднішній ранок. Ніжусь у ліжку, дрімаю... Думки відсутні, свідомість урівноважена відчуттям спокою і безтурботності... Раптом телефонний дзвінок. Миттєво пробуджуюсь, хватаю мобілку, походу зауважуючи, що номер вхідного мені незнайомий і що на годиннику близько 9.30.

- Альо, слухаю!

На іншому кінці дроту солоденький жіночий голос: - Здравствуйте. Ми рады сообщить вам, что вы являетесь нашим давним и ответственным клиентом. Поэтому мы делаем вам уникальное предложение об увеличении кредитного лимита...

Ледве стримуючи злість, обурення та ще масу негативних емоцій і красномовних слів, які не прийнято озвучувати в порядному товаристві, я спокійним тоном відповідаю, що не потребую і не цікавлюсь будь-якими ексклюзивними банківськими пропозиціями.

Оператор, одразу перейшовши на вишукану українську мову (можуть же коли хочуть!), починає мені щось доводити протилежне, що я, мовляв, неправий і від таких банківських щедрот не відмовляються.

Я на пів-слові перебиваю оператора, кажу прощавайте і кладу слухавку. Сна вже немає, а спокій і безтурботність без залишку розвіялися вмить, мов ті відпускні, що я нещодавно отримав на роботі.

От мені цікаво, серед банківського персоналу кредитних відділів більше ідіотів, чи банальних неуків?