Дідів принцип
У мого діда Олексія Соломахи, який усе життя присвятив школі, був залізний педагогічний принцип: чим би дитя не бавилося, аби не без користі. Іншими словами, гра дитини повинна була мати практичну й конкретну користь. І ось як це виглядало на практиці. – Оце, Сашко, замість того щоб м'яча по вулиці ганяти, ти б щось цікавіше придумав, – казав мені дід. – Що саме, діду? – Ну, скажімо, на дерево заліз би, – показує рукою на старезну грушу в саду. – І розвага, і груш би на консервацію бабусі нарвав. Іншим разом під час обіду дід Олексій раптом заводив зі мною бесіду про домашніх голубів. – Я у твої роки голубів на горищі розводив. Оце діло для справжніх хлопців – і весело, і до столу в голодну днину було... – То що, мені поштових голубів завести? – не без іронії запитую в діда. – Не треба, не ті вже часи... Пообідаєш, трохи відпочинеш і до бджіл у сад підемо. Я біля вуликів поратимуся, а ти за бджолами спостерігай, щоб рій не вилетів. – А як вилетить, то що мені тоді...
