Спочивай з миром, Оззі
Восени 1990 року я разом зі своїми студентськими друзями - Олегом Гуком та Олександром Косиченком - орендував крихітну кімнатку в одному з численних на той час у Чернігові дерев’яних дореволюційних будинків. У нашій “студентській резиденції” ледве вміщалося три ліжка, один спільний стіл, тумбочка для підручників і конспектів та старенька лампова радіола, якою нам було суворо заборонено користуватися. Щоб, боронь Боже, не зламали. Пристрій був такий самий допотопний, як і все навколо. Власне, як і наша домовласниця Єфросинія Василівна - сварлива бабця з маніакальною звичкою контролювати, щоб квартиранти не користувалися нічим “зайвим”. Її ощадливість межувала з патологічною жадібністю, а бажання усе зберегти на “потім” пояснювалося залежністю від накопичування. До пенсії вона працювала товарознавицею десь на далекому сході, керувала торговельною базою, збирала на “гідну старість” і мріяла переїхати з росії в Україну - до “ланів широкополих” і “садка вишневого коло хати”. Переїхала , ква...
