2008-08-16

“Нажаль, те, що зараз відбувається в наших державах неможливо назвати політикою”


Шановні читачі, події останніх днів у Грузії не могли залишитись осторонь уваги усіх, кому не байдужа доля братського грузинського народу. Більшість з нас з особливим хвилюванням чекає новин з грузинських фронтів. Адже від того, чи вдастся грузинам відстояти свою незалежність, у великій мірі залежить і наше з вами майбутнє.
Вашій увазі хотілося б запропонувати інтерв’ю з відомим грузинським письменником, кінорежисером і політиком паном Гурамом Петріашвілі. Це інтерв’ю було записано з ним ще у далекому 1998 році, коли мені випала честь спільно з ним працювати в Телерадіоагенстві «Новий Чернігів». До 2002 року це інтерв’ю так і не було опубліковано. Причини цього були різні, але непереконливі. То одне із поважних загальноукраїнських видань, попередньо замовивши матеріал, відмовлялося від нього, посилаючись на небажання спричинити “тертя” у міждержавних стосунаках України і Грузії. То інше видання ховало інтерв`ю “під сукно до кращих часів” і на кілька років забуло про нього. То матеріал просто без будь-яких пояснень відправлявся іншим редактором до корзини...
Відтак, чотирі роки інтерв`ю з Гурамом Петріашвілі припадало пилом в моїй шафі доки один із моїх колег не порадив “запустити” його до інтернету – єдиного покищо засобу масової комунікації, що не потребує будь-яких погоджень та “кращих часів”. Якраз і інформаційний привід до появи інтерв`ю із батоно Гурамом з`явився. У 2002 році він відзначив своє перше шістьдесятирічча. Так наша розмова з батоно Гурамом потрапила на сторінки Інтернет-видання «Політична Україна». Оджнак, вже через деякий час не стало самої «Політичної України». Видання через фінансові проблеми припинило своє існування…
Отож з часу роботи над матеріалом минуло 10 років. Час цілком достатній щоб, як кажуть журналісти, інтерв’ю зовсім «скисло». Проте, щось мені у це не віриться.Читаючи і перечитуючи слова Гурама Петріашвіли ловлю себе на думці, що деякі його міркування настільки ж сьогодні актуальні, що просто не віриться що вони були озвучені аж десять років тому.
“НАЖАЛЬ, ТЕ, ЩО ЗАРАЗ ВІДБУВАЄТЬСЯ В НАШИХ ДЕРЖАВАХ НЕМОЖЛИВО НАЗВАТИ ПОЛІТИКОЮ”
Гурам Петріашвілі про мистецтво політики і мистецтво в політиці
КОРОТКО ПРО МОГО СПІВРОЗМОВНИКА
Народився Гурам (Сімон) Петріашвілі у 1942 році в Грузії – в сім`ї сільського вчителя. У 1964–му році закінчив математичний факультет Тбіліського університету. Почав друкуватись у 1967 році. Автор багатьох книг поезій, казок, літературно-критичних та публіцистичних статей. Казки Гурама Петріашвілі перекладені багатьма мовами світу. У 1979 році закінчив кінорежисерський факультет Тбіліського театрального інституту. Режисер кількох художніх та мультиплікаційних стрічок. Як актор знявся в тридцяти художніх фільмах. Активний учасник національно-визвольного руху в Грузії. У 1990 році, коли на виборах у цій країні політичний блок Звіада Гамсахурдія переміг, став депутатом. Після перевороту в Грузії мешкає і працює в Україні – спочатку у Чернігові, а тепер у Києві. Підготував понад 100 телепередач про українську культуру, художніх та лялькових відеофільмів. Друкується в українській пресі.
Батоно Гурам, у себе на батьківщині Ви мали чудову кар`єру. Знімалися в кіно, самі знімали фільми, завдяки своїм казкам стали відомі і далеко за межами колишнього Союзу. Саме як митця Вас, насамперед, знають і у нас в Україні. Однак Ви також є досить відомим у Грузії політиком. І чи не політика зробила Вас емігрантом?
Давайте, як кажуть філософи, спочатку домовимося про терміни. Що таке політика? Хто такий політик? У широкому розумінні все суспільне життя є політикою, а політиком є кожна людина, якщо навіть вона думає, що не втручається в політику і, наприклад, не приймає участі у виборах. А у вузькому сенсі політик це та людина, яка займається політикою у незалежній державі. У такої держави є свої надійні непрозорі кордони і жодна з інших держав не може диктувати їй свої умови. У такому сенсі я ніколи не був політиком, томущо не займався політикою в незалежній державі.
Восени 1988 року я активно включився до національно-визвольного руху Грузії. Це почалося з досить банальної історії. По дорозі з роботи додому я зайшов до гастроному та придбав заморожену курку. В сотні метрах від гастроному побачив невеличке скупчення людей серед яких знаходились Звіад Гамсахурдія і Мераб Костава. Обабіч них майорів прапор незалежної грузії 1918-21 років. І саме в цей момент я усім своїм єством зрозумів, що повинен піти разом з цими людьми... Через усе Тбілісі ми пішли до іподрому щоб провести там перший несанкціонований мітинг...
Потім національно-визвольний рух охопив всю Грузію. Були багатотисячні мітинги і демонстрації, голодування і страйки. На відміну від національних рухів інших республік СССР, наш рух не приховувався “перебудовними” гаслами. Вимога була лише одна: незалежність.
Далі було 9 квітня. Пролита за свободу кров об`єнала всю націю. Радянська імперія пішла на поступки і дозволила провести багатопартійні, загальні вибори. На виборах 28 жовтня 1990 року переміг блок “Круглий стіл – Вільна Грузія”, що набрав 66% голосів виборців. Комуністи потерпіли приголомшливу поразку. І фактично в той день в Грузії було усунено одіозну совєтську владу.
Я переміг в першому виборчому окрузі і став депутатом. Але і тоді говорив, і зараз кажу, що ми не були політиками. Наша Верховна Рада була передовим загоном в боротьбі за незалежність батьківщини, а Звіад Гамсахурдіа – ватажком цього загону.
Нажаль, те, що зараз відбувається в наших державах неможливо назвати політикою. Це нескінченна боротьба одних за незалежність, а інших за власну кишеню. Декларувати незалежність і реально єю володіти – це дві різні речі.
Ви ствержуєте, що жодна з нових держав, яка постала на руїнах Союзу, досі не є суверенною?
Зрозуміло, що ні Україна, ні Грузія, ні інші держави СНД не є незалежними державами в істинному значенні цього поняття. Незалежними стали лише держави Балтії: Литва, Латвія та Естонія. В України або Грузії є деякі ознаки незалежності. Сама головна із них та, що Москва вже не може погнати наших хлопців на свої війни. Це дуже суттєво. Але з іншої сторони, Москва безпардонно втручається у справи держав СНД і змушує їх робити те, що їй заманеться. В 1993 році десант військово-морської флотилії під командуванням адмірала Балтіна воював проти гвардії законного президента Грузії Звіада Гамсахурдіа і допоміг грузинським путчистам зберегти узурповану їми владу. А де дислокований цей флот? В Україні. Чи можна вважати, що Україна незалежна, якщо на її території знаходиться флот іншої держави? І цей флот може, не питатиючи українців згоди, воювати проти леґітимної влади Грузії. Чи можна вважати незалежною нинішню Грузію, якщо із її військових аеродромів російські літаки бомбували моїх братів по крові чеченців? Згадайте як відбуваються так звані самміти глав держав СНД. Всі говорять по-російськи. Якщо були б незалежними, всі говорили б на рідній мові, а перекладачі перекладали. А що відбувається на сесіях Верховної Ради України? Це ж жах! Чи не половина депутатів спілкується мовою іншої держави! Але саме жахливе те, що і Україною і Грузією тепер господарює не тільки Росія. Так звана “світова спільнота” змусила Україну віддати атомну зброю, неначе українці найвойовничий народ у світі. МВФ настоює на тому, щоб в Грузії вирубали виноград, мовляв грузинам закраще буде купувати вино в Італії і в Іспанії. Хіба може бути грузин грузином без винограду і вина?! Прикладів неповноцінності незалежності наших держав можна наводити вдосталь.
Одним словом, СНД це ніщо інше, як на дещицю зменшений (на територію Балтії) СССР, ЦК і Політбюро якого, як вдало пожартував мій колега Олександр Жґеіті, перенесені у Вашингтон.
Дехто в Грузії Вас вважає ідеологом “звіадизма”... Чи вважаєте себе лідером національно-визвольного руху Грузії?
Я усього лише один із активних учасників національно-визвольного руху Грузії. У цьому русі були два лідера – Звіад Ґамсахурдіа і Мераб Костава. Біда у тому, що знаходячись біля цих гігантів, багатьом показалось, що вони теж можуть бути лідерами. (Це наше спільне лихо: “Грузин не може бути другим”, “Два українці – три гетьмани). Надмірні амбіції породжують заздрість. Якщо людина забажає бути другим Звіадом або Мерабом і, звичайно ж, не зможе цього досягнути, то душа його наповниться заздрістю і злобою. А звідси один крок до зради. Сам себе він буде обманювати, що бореться з ними із-за розбіжностей поглядів, але насправді причиною цього буде заздрість. На щастя мене добре виховали батьки і ніколи не було у мене заздрості до будь-кого. Усе свідоме життя я намагався бути собою і бути кращим за себе вчорашнього. Цьому я вчив і своїх дочок. Бог усім дає певний талант. Ми не можему стрибнути вище чим визначив Бог, але можемо як найповніше і гідно використати свої таланти.
Що стосується Звіада і Мераба (грузини просто по імені кличуть своїх улюблених героїв), сподіваюсь коли небудь зможу написати про них книгу. Якщо коротко, це були два великих наших сучасники. Природа нагородила їх усіма чеснотами. На них лежить рука Господня. Без Господнього проведіння народ не пішов би за ними. І ще одне: вони були прикладом справжньої чоловічої дружби. Такої дружби, як у “Вітязя в тигровій шкірі” Руставелі.
Яка у мене була роль? Я виступав на мітингах, в пресі, на телебаченні і говорив про національну самосвідомість, про те, що звільнити себе від імперії ми не зможемо якщо спочатку не звільнимо нашу самосвідомість. Путчиська опозиція обізвала мене ідеологом влади Звіада Ґамсахурдіа. Ніякий я не ідеолог. І ніякої особливої ідеології у нас не було. Народжений грузином повинен залишатись таким і виховувати дітей грузинами – ось і вся ідеологія.
Що ж відбулося в Грузії?
Зараз, коли справа вже зроблена, усі, у тому числі російські політики, визнають, що в Грузії відбувся державний переворот. Це був путч, який готувався російськими спецслужбами і був здійснений грузинськими зрадниками при чильній підтримці військових спеціалістів, солдат, зброї і боєприпасів російської армії.
В 1990 році, за кілька місяців до приходу до влади Звіада Ґамсахурдіа, вийшла його книга “Духовна місія Грузії”. Імперська пропаганда навмисне підмінила поняття: “міссія – мессія”, і брехала, що Ґамсахурдіа оголосив свій народ мессієй. У цій книзі Звіад пише, що Грузії належить викрити світове зло, світову брехню. Цікаво, що це відбулося так скоро. Що я маю на увазі. Майже одночасно з Грузією переворот був здійснений на Гаіті. І що ж? Світове політичне співтовариство на чолі з Америкою розлютувалось гайтським переворотом і, кінець-кінцем, силою повернуло до влади законного президента Арістіда. А заколот в Грузії не занепокоїв ні Америку ні ООН. Це у політиці називається подвійними стандартами. Ось вам і викриття.
Політилоги нерідко полюбляють наводити всілякі порівняння щодо тенденцій розвитку держав пост-совєтського простору. Ви політик грузин, який живе в Україні. Чи є щось спільне між нашими державами?
У нас дійсно багато спільного. Але мені б хотілось щоб в Україні не повторилось те, що відбулося в Грузії. Немає нічого більш страшнішого, чим те, коли брат стріляє у брата. Грузинські путчисти, руками яких російська імперія усунула від влади законного президента і розв`язала громадянську війну, будуть прокляті навіки. Мене тут в Україні часто питають, як це трапилось, що грузини почали стріляти в грузинів. На це я відповідаю, що в Україні не було війни лише по одній причині: так звані “нові українці” змогли “прихватизувати” все богатство України так, що для цього вже не потрібна була зброя. Якби їм на перепоні стояла влада подібна владі Звіада Гамсахурдіа, то вони б теж пролили кров народу. Чи можливо щоб і в Україні почалася стрілянина? Взагалі історія вчить, що жодного варіанту не можна виключати. Однак, я сподіваюсь, що такого не буде. Стрілянина завжди починається тому, що до цього підштовхують зовнішні сили. Але Україна велика країна і пожежа звідси може перекинутись дуже далеко. Ось чому я думаю, що більшість із зовнішніх сил і у подальшому будуть ставитись до вашої держави як до засобу певної політичної рівноваги.
У чому, на Вашу думку, полягає основне завдання творчої людини у політиці?
Найвища мета політики будь-якої держави це добробут, могутність і духовний розквіт тієї нації, яка є аборигеном і господарем цієї держави. Причому духовний розквіт потрібно розглядати не як результат політичних і економічних досягнень. Навпаки, духовність, тверда національна самосвідомість є основою для економічних і політичних перемог. Дуже точно сказала велика актриса Марлен Дітріх: “Щоб правильно функціонувати, нація має потребу в ідеалах, а не тільки в економічному змаганні”.
Давайте задумаємося, чому народ зводить пам`ятники, наряду з героями і державними діячами, людям мистецтва? Перші захищають батьківщину, її землю, а інші – душу, дух нації.
Поет або художник, режисер або співак, якщо він служить рідній культурі, вже цим причетний до Вищої Політики. Збагачуючи зразки духовної культури своєї нації він вносить дещицю в здійснення вищої мети: духовного розквіту своєї нації і, в кінцевому підсумку, в її безсмертя.
Але поет, взагалі творець, має справу не тільки зі своїми творами, він ще є пересічним складовим суспільства і живе серед соціальних і політичних катаклізмів. І вічно вісить над ними як предосторога мудрий заклик: “Поэтом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан”. На жаль, людина слаба істота і не кожний поет може стати громадянином.
Отже, Ви не є прибічником теорії, що справжнє мистецтво лише те мистецтво, що знаходиться поза політикою.
Ви мене правильно зрозуміли. Нерідко бувало, що поети своїми творами пробуджували у нації "души прекрасные порывы", а самі були поганими громадянами, міщанами, скупердяями, боягузами, тощо. Особливо часто такий розлад між творчістю поета і його особистістю спостерігається в совєтскій імперії і в постсовєтскому просторі. Багато було і грузинських поетів і українських, які своїми віршами утвержували красу і неповторність своєї нації, а як представники суспільства служили ворогу своєї батьківщини – Російсько-Совєтскій імперії. Таких і зараз немало. Про українців ви і самі знаєте. Я скажу про свій біль. Живуть у Грузії два великі поети: Анна Каландадзе і Мурман Лєбанідзе. Немає грузина, який би не знав їхніх віршів. Разом із віршами класиків їхні твори теж робили нас кращими і закликали любити батьківщину. І ось коли в Грузії готувався путч ці два поета зайняли позицію “моя хата зкраю”, а тепер підтримують антинародний режим Шеварнадзе. Однак є і протилежні приклади. Покійний Акакій Ґацереліа, вчений, критик, письменник, автор роману про боротьбу Шаміля за свободу. Батоні Акакі прокляв путчистів і став на сторону народа. Залишились вірними народу: кращий поет сучасної Грузії Мухран Мачаваріані; блискучий прозаїк і публіцист Надар Цуеліскірі; чудовий скульптор Ґіоргі Очіаурі; кращий виконавець героїчних ролей в грузинському кіно Отар Коберідзе і його дружина, втілення грузинської жіночої краси на грузинському кіноекрані, Ліа Еліава; краща виконавця грузинських танців Латавра Фочіані і багато інших справжніх інтеліґентів. Я не ототожнюю себе з великими творцями, однак я теж поет і тим, що залишився відданим ідеї незалежності своєї батьківщини можу претендувати на власне місце, де вірші і вчинки поета співзвучні одні одному.
Чи могли б Ви назвати себе щасливою людиною?
Людина народжена для щастя. Справа у тому, хто у чому знаходить щастя. Для мене воно в душевному спокої, який приходить від відчуття гармонії. Не може бути нічого прекраснішого, чим доля Шандора Петефі: поет, який писав вірші про вітчизну, помер за неї із шаблею в руках...
Фото: “Газета по-українськи”
P.S. Довідка про Гурама Петріашвілі із «Енциклопедии советского кино»
Режиссерские работы:
• Приключения Элли и Рару, 1987 г., (художественный фильм)
Актерские работы:
• Великий поход за невестой, 1985 г., (художественный фильм)
• Нейлоновая елка, 1986 г., (художественный фильм)
• Последняя молитва Назарэ, 1988 г., (художественный фильм)
Работы как сценариста:
• Приключения Элли и Рару, 1987 г., (художественный фильм)

Немає коментарів:

Follow by Email

Чернігів стародавній Веб-камери. Чернігів