2008-10-28

Тема дострокових парламентських виборів в Україні дедалі все більше нагадує славнозвістне “Стратити не можна помилувати”

Сьогдні Апеляційний адмінсуд Києва виніс рішення в справі про оскарження Секретаріатом Президента призупинення Київським окружним адмінсудом указу Президента про розпуск ВР.

Суд ухвалив скасувати рішення Окружного адміністративного суду Києва від 10 жовтня 2008 г; закрити провадження в справі оскарження указу Президента у зв'язку з тим, що це питання знаходиться не в юрисдикції даного суду. Як йдеться в рішенні суду, це питання знаходиться в юрисдикції Конституційного суду України. Також суд ухвалив частково задовольнити апеляційну скаргу Президента на постанову Окружного суду.

У свою чергу представник Президента в судах Руслан Кирилюк зазначив, що скарга задоволена частково, оскільки сторона Президента не вимагала закриття провадження в справі. "Таким чином, судових перешкод для старту виборчого процесу на даний момент не існує", - підкреслив Кирилюк.

Крім того, як повідомив народний депутат від БЮТ Валерій Писаренко, рішення Окружного апеляційного адміністративного суду вводить 5-денне обмеження на прийняття указів Віктором Ющенком по проведенню позачергових виборів.

Крім цього, за його словами, діє 5-денний строк, протягом якого, сторони можуть оскаржити рішення суду. "А це означає, що протягом цього строку Президент не має права видавати будь-які укази, пов'язані з проведенням позачергових парламентських виборів. Тобто, ситуація юридично така, що протягом 5-ти днів залишається статус-кво відносно проведення - непроведення виборів", - сказав Писаренко.

За повідомленням РБК-Україна та Кореспондент.net

2008-10-25

Про языки

Мій коментар до статті Дмітрія Вєрхотурова "Казахский язык должен быть международным"

Всегда удивляла и возмущала позиция некоторых публицистов, позволяющих делать выводы типа: "Казахскому языку такие «защитники» не нужны. Нужны другие люди, которые возьмутся за конкретную работу по обучению казахскому языку всех желающих, за пропаганду казахского культурного наследия".

Написано в лучших традициях коммуно-советской пропаганды времен холодной войны, когда передовица "Правды" пыталась выжать скупую слезу у советского читателя, описывая ужасы недоедания американских чернокожих рабочих. Кто "нужен" или "не нужен" казахам судить не автору. Тем более что он и сам не казах по национальности. И еще одно замечание. Конечно с оппозиции можно стебаться и даже обвинять ее в том, что она сама не может ничего предпринять в деле сохранения и развития казахского языка. Но ведь она же оппозиция, а не власть! Ее дело митинги и критика власти. Чем она и занимается... К тому же быть оппозицией в Казахстане не так уж и просто. Полегче, конечно, чем в России и, тем более, в Беларуси. Митинги ж ведь проводить ей там еще разрешают...

И еще одно замечание или пожелание с вашего разрешения. Если вы пишете аналитику, а не пропагандистскую публицистику, то воздержитесь, пожалуйста, от употребления словечек, подчеркивающих ваше уничижительное отношение ко всему нерусскому. "Незалэжники", "свидомые"... Таким образом вы продвигаете стереотип о том, что все, кто говорит на своем родном (нерусском) языке обязательно или фашиствующие националисты, или же недалекие людишки. Уважайте своих братьев славян, учите их язык и мой вам совет: будьте требовательнее к себе и научитесь уважать себя. Ведь у ваших текстах так и чувствуется обида на то, что русских, мол, не любят и жить вместе с ними не хотят.

2008-10-23

Європарламент визнав Голодомор 1932-33 років в Україні



Голодомор для моєї родони ніколи не був порожнім словом. У 1933 році від голодної смерті померли батьки моєї вже нині покійної бабусі Ольги. Пам’ятаю, як ще у дитинстві бабця розповідала, як у селі Кобижчі, що у Бобровицькому районі на Чернігівщині, місцеві комсомольці і активісти ходили по сільським хатам, виганяючи напівживих, пухлих від голоду і заморених працею селян зустрічати перший у селі колгоспний трактор. Шанування успіхів радянської індустріалізації завершилися у той же день смертями людей, які від голоду попадали прямо на вулиці по під парканами. Прибрати  ж тіла та  їх поховати  було вже нікому. Бо у тих, хто ще міг якось рухатись, сил для цього вже не вистачало. А місцевій "партійній еліті"   й взагалі не було до померлих діла. За п`яними вечірками на честь успіху радянської індустріалізації очі у будівників комунізму від оковитої не просихали протягом тижня...

Розповідала бабця й про канібалізм, і про інші злочини, на які, доведені голодом до тваринного стану її односельці змушені були йти лише щоб вижити. Дитяча пам’ять моєї бабки на все життя закарбувала жахи голодомору та страх перед радянською владою. Тому й говорила вона про ті часи з острахом і завжди пошепки. І майже до самої своєї смерті боялася тих, хто голодною смертю загубив її батьків...

Сьогодні у Страсбурзі в рамках свого пленарного засідання Європейський парламент одностайно прийняв Резолюцію якою рішуче засудив Голодомор 1932-33 років. Європарламентарі визнали його актом, що “був спрямований проти українського селянства, який супроводжувався масовим знищенням і грубим порушенням прав людини й свободи”. У зв'язку з цим Європарламент “висловлює свої співчуття українцям, які пройшли через цю трагедію, і віддає свою повагу тим, хто помер у результаті штучного голоду 1932-33 років”. Європейський парламент закликає всі держави колишнього СРСР відкрити архіви по голодомору в Україні 1932-33 років для “всеосяжного вивчення для того, щоб були розкриті й розслідувані в повному обсязі всі випадки та їхні наслідки”.


Раніше, в липні цього року, ОБСЄ прийняла резолюцію, якою визнала факт голодомору в Україні 1932-1933 років. Як геноцид українського народу сталінським режимом у 1932—1933 р. офіційно визнаний урядами Аргентини, Австралійського союзу, Канади, Еквадору,Іспанії, Естонії, Грузії, Італії, Литви, Перу, Польщі, Парагваю, України, США, Угорщини, Ватикану, Мексики, Чехії, Колумбії і Латвії. Водночас, офіційна Москва продовжує досить хворобливо заперечувати організований характер голодомору в Україні.


Верховна Рада України 28 листопада 2006 року ухвалила Закон „Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, у якому голодомор 1932 – 1933 років, відповідно до Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, кваліфіковано як акт геноциду українського народу (згідно зі ст. 2 Конвенції, під дефініцією „геноцид” мається на увазі „будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку”).

2008-10-12

Стало відоме ім’я нового нобелівського лауреата. Премію миру отримав колишній президент Фінляндії Марті Ойва Калеві Ахтісаарі.


Наприкінці минулого тижня стало відоме ім’я нового нобелівського лауреата. Премію миру, найпочеснішу з номінацій, отримав колишній президент Фінляндії Марті Ойва Калеві Ахтісаарі (Martti Oiva Kalevi Ahtisaari).

$1,4 млн. мають стати для політика непоганою винагородою за його активну багаторічну дипломатичну діяльність.
Як повідомляє Нобелівський комітет, Ахтісаарі був обраний із 197 кандидатів на цю почесну премію. Це свідчить про досить нелегкий вибір, який довелося здійснити жюрі щоб визначитися в своєму рішенні.

Марті Ахтісаарі народився 23 червня 1937 року в карельскому місті Війпурі у Фінляндії. Нині це російське місто Виборг. На міжнародній арені він дебютував наприкінці 70-х років минулого сторіччя на посаді спеціального представника генерального секретаря ООН в Намібії, а в 1989 році - керівника мисії ООН в цій африканській державі. Саме тут до нього прийшло перше міжнародне визнання. За заслуги в становленні незлежності держави йому присуджують звання почесного громадянина Намібії. Пізніше Ахтісаарі очолював програму ООН з подолання наслідків війни 1991 року в Іраці. У 1992−93 р.р. очолював робочу групу ООН з урегулювання ситуаціхї в Босніхї та Герцеговині.


2008-10-09

Happy birthday, John!

Парламентські вибори в Україні будуть?!

Учора ввечері Президент України Віктор Ющенко через телевізійне зверненні заявив, що розпускає Верховну Раду шостого скликання. Підставою для такого рішення стала відсутність в українському парламенті коаліційної більшості.

Як відомо, на засіданні Верховної Ради України 3 вересня 2008 року Головою Верховної Ради України оголошено прийняте 2 вересня 2008 року депутатською фракцією Блоку “Наша Україна – Народна Самооборона”, яка разом з депутатською фракцією “Блок Юлії Тимошенко” сформувала Коаліцію демократичних сил у Верховній Раді України VI скликання, рішення про вихід із цієї Коаліції. Протягом місяця між депутатськими фракціями тривали перемовини про створення нового формату коаліції, проте вони закінчилися нічим. Жодній парламентській силі не вдалося приборкати власні політичні амбіції і цим не втягнути Україну у вир нових політичних катаклізмів.

Оприлюдненим сьогодні Указом Президента дострокові вибори призначені на 7 грудня цього року. Очевидно, що рішення Віктора Ющенка буде оскаржено у судовому порядку про що заявили, як Блок Юліїї Тимошенко, так і Партія Регіонів. За логікою цих сил Президент не має права до 23 листопада розпускати Верховну Раду. Адже існує конституційна норма, яка визначає, що парламент може бути розпущений не раніше ніж через рік після початку роботи попередньої Верховної Ради. Президент же, пояснюючи в своєму телевізійному виступі власне рішення про розпуск ВР, апелював тією фабулою, що Конституційним Судом України від 17 вересня 2008 року № 16-рп/2008 у справі про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України визначено: “Якщо протягом одного місяця у Верховній Раді України не буде сформовано коаліцію депутатських фракцій (або буде відсутня коаліція депутатських фракцій, яка б відповідала вимогам статті 83 Конституції України), то Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України”. Отож, на мою думку, крапку в даті розпуску Верховної Ради та призначення дати нових виборів ставити ще рано.

На що хотілося б ще звернути увагу. Багато політиків намагаються представити дострокові парламентські вибори в Україні, як щось надзвичайно зле і небезпечне. Мовляв, людей кидають у невизначеність і протистояння. Народ привчається до думки про неефективність механізму виборів, як таких. На моє глибоке переконання такі заяви є не лише небезпечними а й злочинними. Так як вони ставлять під сумнів чи не основний наріжний камін демократії – вибори. У виборців намагаються відібрати (правда поки що через формування громадської думки) їхній найголовніший інструмент впливу на владу. Це небезпечна тенденція, адже кращого за демократію світ нічого ще не придумав.

Фото: http://www.president.gov.ua/

2008-10-03

Де закінчується безпека національного інформаційного простору і починається свобода мовлення?

Про заборону Національною радою з питань телебачення і радіомовлення кабельникам транслювати деякі іноземні телеканали, зміст програм яких потребує адаптації до вимог законодавства Україні, більшість чернігівців узнала вчора. На їхніх екранах замість телекартинок зі звичними логотипами російських каналів з’явилися повідомлення місцевих кабельних провайдерів про припинення трансляції. З екранів телевізорів зникли, передусім, державні канали “РТР-Планета” та “1”. При цьому провайдери нічого не пояснили своїм абонентам про конкретні причини припинення ведення мовлення деяких російських каналів, пославшись лише на номер рішення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Вочевидь, на думку кабельників, у споживачів російськомовної інформаційної продукції мало б виникнути почуття приниження їхньої мовної гідності. Мовляв Українська держава продовжує наступ на російську культуру в Україні, переслідує “незалежні” російськомовні ЗМІ, тощо.
Кабельники промовчали щодо самої суті рішення Нацради, згідно з якими провайдери мають включати в свої пакети тільки ті канали, які “сертифіковано”, тобто включено в
переліки Нацради. Мовчанка ж, як відомо, породжує домисли. Тому як гадалося, так і сталося. Сьогодні, передусім в мережевих ЗМІ, з’явилося багато дискусій навколо події. Промосковські інформаційні ресурси звинувачують українську сторону в антиросійських діях, патріотично налаштовані українські ЗМІ у свою чергу намагаються знайти свої пояснення та виправдовування тому, що трапилося. І лише офіційна Нацрада, як завжди, загадково мовчить, обіцяючи якнайшвидше розмістити свій коментар на своєму офіційному сайті. За усією ж дискусійною баталією продовжує страждати сам український телеглядач, якому держава так до цього часу і не пояснила де закінчується безпека національного інформаційного простору і починається свобода мовлення. А з огляду на недавні події в Грузії, Україна мала б щонайшвидше зробити для себе серйозні висновки…

2008-10-01

Миколу ІІ Кривавого – останнього російського царя – реабілітовано

Сьогодні Президія Верховного суду Росії прийняла рішення про реабілітацію останнього російського імператора Миколу ІІ та членів його родини.

Микола ІІ ще за життя отримав прізвисько Кривавий за наказ застосувати зброю проти багатотисячної мирної демонстрації 9 січня 2005 року за старим стилем. Того січневого дня близько 300 тисяч робітників та міщан на чолі зі священиком Георгієм Гапоном, який очолював рабітничу організацію “Собрание русских фабрично-заводских робочих”, під церковними хоругвами прийшли до Зимового Палацу з тим, щоб вручити царю петицію з вимогою демократичних змін в державі. Цікаво, що мирна хода до царя розпочалася з молебню за здоров’я божого помазаника. За офіційними даними того дня було вбито та поранено майже 1000 чоловік, за повідомленнями ж преси – 4600.

Існує й інша версія походження прізвиська царя “Кривавий”. А саме, його він отримав за кроваву трагедію, яка розігралася на Ходинському полі в Москві 18 (30) травня 1896 року. Тоді на околиці Москви перед початком церемонії коронації імператора Миколи II на Хотинському полі виникла масова тіснява, що і призвела до масових смертей та каліцтва кількох тисяч людей. Миколі ІІ було відомо про те, що там трапилося. Проте, не зважаючи на це, він наказав очистити поле від трупів і провести усі заплановані урочистості.

Як повідомив Інтерфакс, разом з Миколою ІІ Президія Верховного суду Російської Федерації визнала також необґрунтовано репресованими й реабілітувала дружину царя Олександру Федорівну та їхніх дітей Ольгу, Тетяну, Марію, Анастасію й Олексія. Слід нагадати, що торік Верховний суд відмовлявся реабілітувати Миколу ІІ й членів його родини.

Як відомо, останній російський імператор Микола ІІ і члени його родини були розстріляні більшовиками в ніч на 17 липня 1918 року.

Follow by Email

Чернігів стародавній Веб-камери. Чернігів